Book exhibition “On the occasion of M.Hrushevsky's birthday”

«Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою» М. Грушевський.

«Мета, зміст і щастя життя уявлялися мені в тім, щоби послужити національному українському відродженню».
Михайло Грушевський

Михайло Сергійович Грушевський - Великий Всеукраїнець, мудрий діяч на полі нашого національного життя, голосний політик і досвідчений керманич українського державного корабля, голова Української Центральної Ради, голова української держави Української Народної Республіки.

Походив Грушевський із старого духовного роду Грушів з Чигиринщини. Народився 29 вересня 1866 року в сім'ї педагога, управителя учительської семінарії в м.Холмі, де й минули три перші роки його життя. Пізніше служба батька перенеслася в Ставрополь, у Владикавказ, де й виростав майбутній вчений. Проте постійно в серці замкнутого, розумного, вразливого хлопчика жила туга за отчим краєм, за землею предків, звідки пішли Груші, і завжди горіло бажання повернутися на Україну, до стихії народної пісні і культури народу, славної історії своєї батьківщини. Нечастих поїздок у рідні сторони, спогадів батька було замало. Але цій мрії судилося збутися лише після закінчення Тифліської класичної гімназії. У її стінах розпочалась письменницька діяльність Грушевського: юний гімназист написав оповідання «Бех-аль-Джугур» (1885), яке при сприянні письменника Івана Нечуя-Левицького було надруковане у львівському «Ділі» (ч. 66-68, 1885).

А потім була Україна... У Київському університеті на історико-філологічному факультеті молодий Грушевський під керівництвом відомого вченого-історика Володимира Антоновича розпочав наукові студії «з серйозним наміром продовжувати їх в майбутньому». Отримавши золоту медаль за перше велике історичне дослідження «Історія Київської землі від смерті Ярослава до кінця 14 століття», він залишається як професорський стипендіат при кафедрі руської історії.

З 1894 року Грушевського запросили на новозасновану кафедру «всесвітньої історії з спеціяльним оглядом на історію Східної Європи» у Львівському університеті.

«Окрім університетських курсів, які мусіли забирати на перших роках-дуже багато часу, я повів публічні виклади, взявся за організацію наукової роботи в недавно зреформованім, але зовсім ще не виведенім на наукову дорогу Науковім Товаристві імені Шевченка. Перейняв на себе редакцію Записок (формальним редактором став з 1895 р., фактичним же - скорше), зреформував їх з однорічника на квартальник, потім двомісячник, сам давав до них багато праць, справоздань і рецензій, а поруч них заложив (1895 р.) в Товаристві інші, спеціальні публікації -Жерела до історії України-Руси, Етнографічний збірник й ин., сам займаючися редакцією їх перших томів», -так пише про цей період свого життя сам М. Грушевський в автобіографії.

Рівно ж багато праці було вкладено вченим в організацію нового видання літературного місячника на європейський зразок - «Літератур-но-Науковий Вісник» (з 1898 р.), де Грушевський М. С, І. Я. Франко і Гнатюк В.М. входили в число редакторів, а згодом в заснування «Українсько-Руської Видавничої Спілки» (з 1899 р.) -товариства, «яке під формою акційної, промислової організації, все змагало до просвітних і культурно-національних цілей, і згодом стало найбільшою українською видавничою інституцією, перейнявши в 1904 р. і «Літературно-Науко-вий Вісник».

Як вчений-дослідннк М. С. Грушевський залишив багату наукову спадщину (близько двох тисяч творів) з різних галузей людського знання: ґрунтовні дослідження з історії України, української літератури, етнографії, фольклору, соціології та ін. Перу Грушевського належать такі фундаментальні праці як "Історія України-Руси" (в 10-ти томах), "Історія української літератури" (в 5-ти томах), які дістали високу оцінку науковців цілого світу. Вже тоді, за висловлюванням академіка Івана Крип'якевича, Михайло Грушевський зажив собі слави як «людина незвичайної енергії й невсипучої праці. Рівного йому організатора української науки досі не було і скоро не буде. Хіба ще Іван Франко, довголітній його вірний товариш і співробітник, дорівнював йому у цій праці».

Водночас М. С. Грушевський завоював репутацію активного політичного діяча, політика-публіциста, котрий в багатьох статтях промовляв до всіх українців без огляду на кордони. Як людина великого довір'я, авторитету посів високу посаду голови Української Центральної Ради (1917-1918), став першим президентом молодої УНР. У тяжкі часи нашої історії при владі в українській державі був Грушевський, тому й випробувань на його долю і долю його родини випало чимало.

У 1919 р. він разом з іншими українськими діячами виїхав за кордон до Відня (Австрія), де не полишав політики, праці історичної - готував т. 8 «Історії України-Руси», літературознавчої - писав велику монографію «Історія української літератури», вів наукову роботу в заснованому ним «Українському Соціологічному Інституті».

У 1924 році Грушевський повертається з еміграції на Україну, до Києва, де продовжує наукову діяльність, готує нові кадри істориків, не полишає національної роботи.

І хоча Михайла Сергійовича Грушевського відзначили званнями академіка ВУАН і Академії Союзної, проте його діяльність, авторитет вченого і політика, зрозуміло, офіційній більшовицькій владі були дуже не до смаку. Сталінська репресивна машина знайшла спосіб розправитися і з Грушевським.

Історика депортують до Москви, позбавляють нормальних умов життя і науково-дослідницької праці. Як наслідок - його недуги, важка хвороба очей. Остання «турбота» властей: Грушевського відправляють на Кавказ, до Кисловодська, де за незрозумілих обставин, після невмілого лікування і термінової незначної операції 24 листопада 1934 року вчений помирає.

Тіло його перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

Довгим і тернистим шляхом йшли ідеї й спадщина Грушевського до нащадків. Його ім'я замовчувалося, таврувалося ярликом «українського буржуазного націоналіста», його раніше видані твори замикалися у спецфонди, нових же перевидань не було. Тепер прийшов час сказати правдиве слово про М. С. Грушевського, розкрити широкий спектр його багатогранного таланту.